(на фото — 134 сторінка рукопису поеми “Одержима” із колекційної книги 1924 року)
Ви знали, що Лесю Українку серед своїх називали Зея, Зеїчок (це такий сорт кукурудзи, бо була “тонка, як стебелинка”)? А чули, що вона вигадала цілий світ домашніх прізвиськ та дотепних шифрів, та ще й таких, щоб ніхто сторонній не здогадався? Наприклад, на свої твори, які повільно пишуться, казала "уліти", братів та сестер називала "гусі", "кна-кна", "пуць", "ліль", "уксус", "кохіня" А що в дитинстві Леся влаштовувала домашні вистави з розкішними вигадливими костюмами та музикою, де була головною режисеркою та реквізиторкою, знали? Уявляєте, в 5 років вже вміла сама читати і писати, а у 19 — створила підручник для молодших сестер "Стародавня історія східних народів"?! А знали, що письменниця пекла просто відмінний англійський кекс? І ще готувала класне варення з кизилу. І варила пунш Ще знайте, що ця тендітна Жінка вміла елегантно, як би зараз сказали, вибудовувати власні кордони. Переповідають таку історію: якось один панок низенького росту (навіть добре так нижчого, ніж була Леся) каже: – Ви, значить, малороска? – Так, пане, мені теж іноді здається, що я менша за вас зростом. Але, очевидно, ми обоє помиляємось, — відсікла Леся. Ха! (ну ви ж розумієте, що це тоді означало, і яка взагалі була ситуація). А відомо вам, що то саме Леся Українка ввела у нашу мову слова “напровесні” і “промінь” (до цього був “луч”). Улюблена пісня поетеси — “Ой на горі пшениченька”. Улюблений герой — Прометей. Найбільше Леся згадувала про червоний колір. Для неї він означав боротьбу, нескореність, суперечку і пошук істини. Про її всесильну і болючу любов до Сергія Мержинського вже, мабуть, вже чули точно. І про те, як ця Жінка нічого не боялась. Ні ще малою вночі тікати у ліс, щоб зустрітись із саме тією Мавкою, ні через біль рухатись, їхати, писати, боротись, усміхатись. А ще ось: “Виглядала Леся вище середнього росту, тоненька, худа дуже, була смаглювата, лице мала загоріле, темне, без рум’янців, жовтувате лице. Як дивилась або сміялась, трохи плющила очі, любила прихмурювати очі, а розповідаючи, інколи затримувалась. Не признавала ніякої пудри. Я їй кажу: «Баришня, ви б попудрилися», а вона мені відповідає: “Нащо мені пудритися! Я й так хороша!” — такою запам’ятала поетесу покоївка Косачів Ганна Поліщук. І дивовижна деталь: в останні дні життя Лесині очі зі сірих перетворились на диво-блакитні. Це зауважили і сестри, й матір Олена Пчілка, яка потім згадувала у листах. Жаль, що в той час не можна було зробити нормальне кольорове фото
Сьогодні добрий сонячний день. Це все на честь — із Днем народження, Лесю
(на фото — 134 сторінка рукопису поеми “Одержима” із нашої колекційної книги 1924 року)
Comments